Розділ 4

Чиїсь теплі долоні приємно гладили мою руку. Але спати заважало не це, а гидке бубоніння, яке неймовірно дратувало. Поруч пролунав густий чоловічий баритон:

— Ви впевнені, ректоре Орлане?

Розплющивши очі, я з цікавістю втупилася в чоловіка, який сидів поруч і тримав мою руку у своїй. Невисокий, класичний колобок із залисиною та сивими бакенбардами. Ніс картоплиною й пухкі щоки. Чоловіка можна було б назвати непривабливим, якби не гарні блакитні очі. Вони світилися живим розумом із невеликою часткою хитринки. Такі самі очі мала моя примарна подруга по нещастю. А ніжність, із якою цей чоловік тримав мою руку, свідчила про те, що переді мною Балдорф Дорн, батько Емми.

— Я вкрай обурений такою поведінкою, негідною адептки нашої Академії. Тут навчаються найблагородніші нащадки найблагородніших родин, а ваша донька…

Роздратований старий, із яким пан Дорн вів явно нелегку розмову, найімовірніше, був ректором Академії Деметріусом Орланом. Щоправда, жодного благородства, притаманного такій високій посаді, я в ньому не помітила. Сухорлявий чоловік далеко за… Із гострим носом і сивими патлами він чимось невловимо нагадував півня. А гидкий високий голос довершував неприємну картину. Ректор відразу мені не сподобався. Я йому, втім, теж.

— Ну що ж ви замовкли? — від цього лагідного тону мого іномирного батька насторожилася навіть я. — Ви хотіли щось сказати про походження моєї доньки.

— Ну знаєте! — ректор зрозумів, що ступив на небезпечний ґрунт, але здаватися не збирався. — Я змушений просити вас забрати документи та вашу доньку із ЗУП. Після цих подій панні Дорн тут не місце.

— Добре, — із лагідною усмішкою, яка нагадувала акулячий вищир, сказав пан Дорн.

Ректор, який очікував бодай заперечень, сторопів.

— Я можу сподіватися, що ви зробите це якомога швидше? — обережно поцікавився він у батька.

— Звісно, — усе так само добродушно продовжив торговець. — Щойно моя дівчинка отямиться, ноги нашої більше не буде в цій Академії.

— Добре. Я радий, що ми з вами дійшли згоди, — полегшено зітхнув Деметріус Орлан. — Я, звісно, не маю права радити, але все ж рекомендую вам і вашій доньці щиро перепросити герцога Грінбурзького та його спадкоємця.

Я шумно втягнула повітря від такого нахабства. Емма ледь не загинула, точніше, майже загинула через Ліріона та його пасію, а перепрошувати чомусь повинні ми.

Мій мимовільний подих привернув увагу обох чоловіків. Балдорф відразу нахилився до мене, а його погляд сповнився тривогою та ніжністю.

— Еммо, донечко, ти прокинулася. Як ти, зайченятко? — запитав торговець.

А мені стало ніяково. Нехай я діяла у змові з його донькою та заради благих цілей, але мені доведеться обманювати цього люблячого батька, який душі не чув у своїй кровинці. Я відвела погляд і прокаркала:

— Я вже нормально почуваюся, тату.

Після моїх слів ректор пожвавився.

— Ну що ж, гадаю, мені більше немає сенсу тут залишатися. Усе, що потрібно, Еммо, вам розповість батько. Прощавайте.

Злегка кивнувши, ректор рушив до виходу.

— Одну секундочку, високоповажний ректоре Орлане.

Деметріус без особливого зацікавлення повернувся до нас із батьком, усім своїм виглядом показуючи, що втомився панькатися з негідними.

— Мені буквально щойно стало відомо про велику аварію на моїй шахті. Ні, на всіх моїх шахтах, і ми, на жаль, не зможемо постачати вам севроліт найближчим часом. Як, утім, і обслуговувати попередні кристали. Самі розумієте, у майстернях теж виникли проблеми. Це все, що я хотів сказати. До побачення, ректоре.

Повернувшись до мене, Балдорф підморгнув. Я ледь не пирснула, побачивши, як обличчя ректора-півня спочатку блідне, а потім червоніє.

— Але як же… Змилуйтеся, це зупинить роботу цілої Академії. Ви не можете! Це ж шантаж! — Орлан не міг дібрати слів, щоб висловити своє обурення.

— Ну що ви, дорогий ректоре, це в благородних колах називається шантажем. У наших — діловим підходом. Моя особлива турбота про Академію була винятково турботою про власну дитину. Тепер, коли моя дівчинка тут більше не навчається, ми віддамо перевагу вигіднішим замовленням та угодам.

Ковтаючи повітря від обурення, ректор силкувався стримати прокляття, що рвалися назовні, і йому все-таки вдалося опанувати себе. Уже спокійнішим тоном він заявив:

— Гадаю, ми трохи поквапилися відраховувати адептку Дорн. Ваша донька зможе повернутися до навчання, щойно одужає.

— Ми з моєю донькою подумаємо над вашою привабливою пропозицією. А зараз я хотів би побути зі своєю дівчинкою наодинці.

Оце татусь, оце молодець! Так спокійно й вишукано помститися ректорові за моє приниження. Я просто пишаюся тобою, Балдорфе Дорне.

Деметріус Орлан мого захвату не поділяв. Він явно палав від люті, але все, що залишалося горе-перемовнику, — це буркнути:

— Сподіваюся, пізніше ви до мене зайдете, — і грюкнути дверима. Не надто сильно, але так, щоб хоч трохи полегшало.

Балдорф лише іронічно хмикнув і повернувся до мене.

— Ці благородні надто багато про себе думають. Без простих людей, які забезпечують їх усім необхідним, це благородство було б звичайним пшиком. А для декого воно й зараз таке. Але все це неважливо. — Він знову взяв мене за руку. — Люба, як ти?

— Непогано. Щоправда, почуваюся втомленою й мене постійно хилить у сон. Але от із пам’яттю… Пані Делла хіба тобі не розповідала?

Можливо, це тіло Емми давалося взнаки, але я відчувала особливий зв’язок і симпатію до Балдорфа Дорна, і мені зовсім не хотілося брехати йому в очі. Наче я справді зраджувала рідного батька.

— Так, люба, Делла мене попередила, і це може стати проблемою для твого навчання. Але тут уже вирішувати тобі. Рішення вступити саме до ЗУП було винятково твоїм, і я готовий забрати тебе звідси будь-якої миті. — Балдорф уважно на мене подивився, але я не поспішала відповідати.

Тяжко зітхнувши, батько Емми продовжив:

— Еммо, я не сваритиму тебе за те, що сталося. Гадаю, ти й сама розумієш усю безглуздість свого вчинку.

Я почервоніла й кивнула. Це справді було суцільне божевілля, але ти навіть не уявляєш, наскільки, тату.

— Ти можеш продовжити тут навчання, я від свого слова не відмовляюся, але подумай ось про що. Аристократи й раніше нас не жалували, а тепер тобі проходу не дадуть. Тож добре все зваж, донечко, чи варто продовжувати навчання тут. А я готовий забрати тебе додому хоч зараз.

Це була дуже приваблива пропозиція. Я бачила, що пан Дорн дуже любить свою доньку, і сховатися під його крильцем, жити в багатстві та розкошах було великою спокусою, але…

По-перше, там мене всі добре знають, і скільки я зможу ховатися за амнезією, перш ніж підміну викриють? По-друге, Емма чітко наказала залишатися в Академії, тож я не можу втратити шанс повернутися додому. І, по-третє, мені було цікаво подивитися на магію та устрій цього світу. Я завжди любила гризти граніт науки, і навчання давалося мені легко, а тут справжній виклик: зможу чи ні?

Звісно, розлючений натовп прихильниць Ліріона Грейла непокоїв, але не настільки, щоб забитися в нірку й носа звідти не показувати. Тому моя відповідь була очевидною:

— Ні. Тату, я дуже вдячна тобі за хвилювання й турботу, і мені дуже соромно за той божевільний учинок, але я хочу залишитися в Академії.

Батько Емми із сумною усмішкою похитав головою:

— Ти така ж уперта, як мати.

На мою думку, це був комплімент.

— Добре, люба, я знаю: якщо ти щось вирішила, тебе не зупинити. Але якщо раптом передумаєш, ти завжди можеш зв’язатися зі мною через кристал, і я заберу тебе того ж дня. Домовилися?

Я кивнула. Це чудова новина: у мене буде запасний варіант на випадок, якщо в Академії щось піде не так.

— Тоді я тебе залишу, сонечко. Відпочивай, бачу, що ти втомилася. Ми ще встигнемо поговорити.

Пан Дорн поцілував мене в чоло й, поправивши ковдру, вийшов. А я відкинулася на подушки й подумала, як же приємно, коли тато про тебе піклується. Мій батько був таким самим люблячим. Від спогадів про рідних на очі мимоволі набігли сльози. Коли все покотилося до біса? Мабуть, коли не стало мами. Тато дуже її любив і не зміг змиритися з утратою, а потім ще й Едік вийшов на новий рівень своїх дивацтв.

Ось так серце моєї дорогої та близької людини перестало битися. І для мене татова смерть назавжди залишиться кровоточивою раною в серці. Тож Еммі пощастило: її батько завжди поруч і будь-якої миті підтримає. Сподіваюся, вона це розуміє й цінує.

Я втомлено заплющила очі й поринула в тривожний сон. Надто багато потрясінь для одного дня й не до кінця одужалого тіла Емми.

Наступні п’ять днів я провела в лікарні, повільно відновлюючись і страждаючи від неробства. Гадаю, Делла хотіла якомога довше вберегти мене від жорстокої реальності, але я вже почала божеволіти від цих білих стін і одноманітності.

Балдорф викроював годинку, щоб навідувати мене щодня. Ми багато розмовляли, і поруч із ним я почувалася напрочуд спокійно та затишно. Єдиний раз, коли він мене налякав, стався в передостанній день мого ув’язнення в цілительському корпусі.

Уважно спостерігаючи за тим, як я їм, — мав він таку звичку, вочевидь, особисто контролював, щоб дитя точно не залишилося голодним, — Балдорф раптом видав:

— Ти наче враз подорослішала, крихітко Еммо.

Я відверто вдавилася від таких слів і крізь кашель та сльози поглянула на торговця, намагаючись зрозуміти, просто він це сказав чи щось підозрює.

Схоже, що просто так, адже, допомігши мені оговтатися після переляку, пан Дорн більше ніколи не повертався до цієї теми й поводився як завжди. З любов’ю та турботою про крихітку Емму.

Кілька разів до мене намагався пробратися грифон, але його щоразу завертала Делла або розлючений Маріус. Гадаю, він просто ревнував Гаруда до мене. Поняття не маю, що знайшла в мені ця тварина, але від моєї палати її відганяли постійно. А загалом це були найтихіші й наймирніші дні, які мені довелося провести в Академії ЗУП.