Розділ 11

Я кралася порожніми коридорами Академії, проклинаючи все на світі. Здавалося, кожна клята мостина вважала своїм обов’язком рипнути в мене під ногами, мало не доводячи до інфаркту. Поки дісталася бібліотеки, триста раз пошкодувала, що погодилася на авантюру Іллі. Та й Еммі дісталася частка моєї уваги, тож гикати без упину мали обидві.

Але, попри мій смиканий стан і похмурі думки, до бібліотеки вдалося дістатися без пригод, якщо не враховувати нових сивих волосин у моїй уже остаточно рудій шевелюрі.

Біля дверей бібліотеки було тихо й безлюдно. Схоже, Іллі ще не прийшла, через що я засмутилася ще більше. Ну справді, не стирчати ж мені тут усю ніч? Тим паче що сон останнім часом був для мене солодкою й дорогоцінною розкішшю, зважаючи на те, як доводилося гарувати у звіринці та зубрити книжки ночами.

Так, я все-таки зібрала рештки волі в кулак і нагадала собі, що в Ірини Георгіївни, тобто в мене, ніколи не було проблем із навчанням. Наполегливість і праця були моєю опорою в обох інститутах і візитівкою перед викладачами. Мені навіть пропонували піти в науку, але батькам була потрібна допомога, і я пішла в бізнес, про що не шкодую.

Чиясь холодна рука торкнулася ліктя, змусивши мене підскочити на місці й заверещати від несподіванки. Але я швидко стулила рота, побачивши Іллі в дурнуватому сірому плащі та роззявлений отвір таємного ходу за статуєю навпроти бібліотеки. Як їй вдалося так безшумно його відкрити й підкрастися до мене?

— Тихіше, не кричи, бо всю Академію розбудиш. Ходімо, — прошепотіла Іллі, нервово озираючись навколо.

Я з недовірою поглянула на темний отвір входу. Бр-р-р, моторошний він якийсь. Але довго рефлексувати мені не дали. Усе тією ж холодною рукою Іллі схопила мене за руку й потягла в похмурий прохід.

— А ти впевнена? — проблеяла я, трохи опираючись.

— Так-так, я тут триста разів ходила і, як бачиш, жива. Ходімо, поки ніхто не з’явився.

Ну гаразд, якщо вона випробувала це на собі, то хто я така, щоб сумніватися?

Темрява проходу поглинула нас, повністю дезорієнтуючи, а стіна за нашими спинами безшумно зімкнулася. Водночас Іллі запалила пульсар, освітивши коридор у найкращих традиціях середньовічних пригодницьких фільмів. Павутиння, пил, пліснява. Я з тугою подумала, що зараз могла б спати у своєму ліжку або читати черговий підручник з артефактів, але ні, я тут. Бреду з божевільною адепткою похмурими й брудними коридорами невідомо куди.

«Гаразд, годі скиглити», — осмикнула я себе. Даючи Еммі згоду на переселення, я розуміла, що легко не буде. Іллі потягла мене вперед, примовляючи:

— Давай швидше. У нас не так багато часу до ранку. Треба піти до того, як прокинеться Академія.

Метрів за п’ятдесят коридор закінчився, і ми вперлися в масивні дубові двері. Іллі насилу відсунула залізний засув і першою зайшла до кімнати, випустивши вгору ще один пульсар. Я пішла за нею й завмерла на порозі, роззявивши рота. Що я там казала? Бібліотека Академії величезна? Так, вона й у підметки не годилася цій скарбниці знань. Величезні стелажі заввишки метрів п’ять тягнулися в нескінченність. Різномасті книжки стояли рівними рядами, випромінюючи впевнену мудрість і знання. У безкрайому приміщенні не було видно ні порошинки, ні смітинки.

— Підбери щелепу, Еммо, бо ще забруднить підлогу, — зверхньо заявила ця руда бестія, а потім весело засміялася.

— Гаразд, я й сама так виглядала, коли випадково знайшла таємну бібліотеку ЗУП. Не знаю, хто її тут сховав, але до мене сюди не заходила жодна людина кілька сотень років.

— Ти що, сама тут усе прибирала? — отямилася я й недовірливо поглянула на подружку.

— Ні, звісно, дурненька. На бібліотеку накладено дуже потужне закляття стазису. Воно не розвіялося навіть після смерті мага, який його наклав. Боюся уявити, наскільки могутнім він був. Але найголовніше, що тепер книжки неможливо винести або якось пошкодити. У цьому, до речі, є безсумнівна перевага: навіть найстаріші можна спокійно брати до рук, не боячись, що вони розсиплються просто на очах.

Я невпевнено покосилася на товстелезні талмуди, які, здавалося, дихали на ладан. Але було й важливіше запитання:

— Навіщо ти мені все це показуєш?

— Розумієш, саме тут я шукаю інформацію про відьом. Тут зберігаються такі рідкісні томи… — Іллі захоплено закотила очі. — Якщо десь і є відомості про цих потайливих чарівниць, то лише тут. Але самій мені й за все життя не впоратися.

Дівчина широким жестом обвела величезну залу. Я скептично підняла брову:

— Удвох ми теж не впораємося. Тут потрібен цілий полк учених на кшталт Бернарда Сорісса. Маніяків, цілковито відданих своїй справі.

Іллі скривилася від згадки про декана мого факультету.

— І не нагадуй. Мене аж пересмикує від його нездорової любові до артефакторства. Але нікого з викладачів я сюди не впущу. Усе розберуть, замкнуть за сімома замками — і прощавай, мріє стати відьмою. Ой!

Іллі затулила рота долонькою й перелякано на мене подивилася.

Я розуміюче всміхнулася й заспокійливо поплескала її по плечу.

— Розслабся. Усім, хто хоч трохи тебе знає, відразу стає зрозумілим твоє захоплення відьмами. Мрію великими літерами написано в тебе на лобі.

— Справді? — Іллі мимоволі потягнулася до голови. — Це так одразу помітно?

Я кивнула, даючи зрозуміти, що конспіраторка з неї нікудишня.

— І ти мене не засуджуєш?

— А чому я повинна тебе засуджувати? — щиро здивувалася я. — Мрія — це добре, навіть якщо вона трохи відгонить божевіллям.

Дівчина полегшено засміялася.

— Ну моя конкретно відгонить божевіллям. По-перше, відьми вже дуже давно не з’являлися в нашому світі. А по-друге, серед знатних родин усе, що стосується відьом, не надто схвалюють. Ти не знала?

Я знизала плечима, даючи зрозуміти, що не в курсі.

— Я не з аристократичної родини. Ти забула?

— Ой, так, вибач, — Іллі ляснула себе по лобі. — Я буваю такою неуважною. Але в будь-якому разі я дуже вдячна тобі за підтримку.

Щоб порушити незручну паузу, яка виникла після цієї фрази, і прибрати вираз щенячої вдячності з обличчя подружки, я запропонувала:

— То що треба робити?

— Ох, так, — схаменулася Іллі, приходячи до тями. — Час біжить. Я знайшла в цій бібліотеці відділ, присвячений відьмам. Як — не питай. Це був довгий, нудний і енергозатратний процес, але найголовніше — він увінчався успіхом.

Іллі аж роздулася від гордості за власний подвиг і потягла мене до однієї з полиць, яка стояла вдалині.

— Я дізналася багато нового. І про способи застосування магії відьом, і про її напрями та градацію. Закляття, артефакти, способи витягнути її з навколишнього світу, але найголовнішого я так і не знайшла…

Ми зупинилися біля однієї з полиць, обидва пульсари дівчини підлетіли ближче, освітлюючи книжки в товстих і коштовних палітурках.

— Ритуал пробудження сили відьми й місце шабашу, де потрібно провести цей ритуал. Адже без нього відьма ніколи не стане собою. Зачатки сили є, а чарівницею вона ще не стала. Хто знає, може, в мені теж спить ця сила? Кажуть, моя четвероюрідна пра-пра-пра-пра-прабабуся по лінії маминої зведеної сестри була відьмою. Може, і мені пощастить.

Іллі блаженно закотила очі, уже уявляючи себе великою чаклункою, яка творить дива направо й наліво, але я спустила цю мрійницю на землю.

— Гей, не зникай, прийом! Із якої книжки починаємо?

Дівчина мовчки вказала на середню полицю, де тулилося щонайменше добрих сто книжок. М-да, роботи тут буде більше, ніж у звіринці.

Я зітхнула, взяла перший товстий том у синій палітурці й зручно вмостилася на підлозі між рядами. Вона, на диво, була теплою та затишною. Невдовзі Іллі наслідувала мій приклад, і ми поринули в подробиці життя відьом.

Ну що сказати, ці панянки були цікавими особистостями. Мені трапилася якась збірка біографій відомих відьом, і дуже скоро мене поглинуло читання про пригоди, магію, кохання та ненависть давніх чарівниць. До тями я прийшла лише тоді, коли Іллі штовхнула мене в бік.

— Пора. Уже майже ранок.

Я насилу підвелася на ноги. Так захопилася, що навіть не помітила, як затерпло все тіло. Солодко потягнувшись, пішла слідом за подругою до виходу. Пройшовши похмурим коридором, ми вийшли біля бібліотеки.

— Завтра побачимося? — з надією запитала дівчина.

— Гадаю, що так, — позіхаючи, відповіла я. — Якщо раніше не звалюся від виснаження й недосипання.

— О, це не проблема, — запевнила мене Іллі. — Приходь сьогодні перед обідом до бібліотеки, я дам тобі чудове зілля з особистих запасів. Зміцнювальне, тонізувальне й абсолютно нешкідливе. Мені дуже допомагає після таких ночей. Ти теж будеш як новенька.

— Добре, — кивнула я й одразу про це пошкодувала.

Від різкого руху голова загуділа й закрутилася.

— Тоді до зустрічі, — весело проспівала подружка так, наче це не вона протирчала зі мною ніч у таємній бібліотеці, а солоденько проспала у своєму ліжку до ранку. — Чекаю на тебе до обіду.

І ця бестія поскакала прудкою кізочкою до себе. До речі, усе-таки треба запитати, на якому факультеті вона навчається, бо в гуртожитку артефакторів я її не бачила. Та й у їдальні ще жодного разу не зустрічала.

Але це все потім, якось пізніше, а зараз спа-а-ати.

Ага, зараз… Хто найбільш невезуча адептка в цій Академії? Правильно, Ірина Георгіївна Лазарева під личиною Емми Дорн. Варто було мені лише доповзти до жіночого гуртожитку, як мене зустрів підозрілий і сповнений ненависті погляд Карісси Лакруа, яка саме завернула з-за рогу.

Може, пронесе, га? Але ні, здивування змінилося акулячою рішучістю, і високородна стерва попливла до мене плавною ходою. Зітхнувши, я зрозуміла, що від долі не втечеш і скандалу не уникнути, тому рушила назустріч цій високородній заразі.

— І де ж ти блукала всю ніч, простолюдинко? Знову намагалася залізти до когось у ліжко? — без зайвих реверансів почала атаку Карісса.

— На жаль, Каріссо, — я театрально розвела руками й зробила розчаровану мордочку. — По чужих кімнатах особливо не пострибаєш, адже ліжка там уже зайняті тобою. Ти не залишаєш іншим дівчатам можливості впасти в безодню розпусти так само, як це робиш сама.

Чи розуміла я, що, доводячи її до сказу, дуже ризикую бути прибитою тут і зараз? Так, розуміла. Але було в цій Каріссі щось таке, що змушувало мене зачіпати її не гірше, ніж вона мене. Та й мала я одну погану рису характеру. Дуже гострий і дошкульний язик. Розкатати людину? Помітити всі її недоліки й витягнути їх на світ Божий, водночас висміявши? Так, будь ласка. Ставши старшою, я намагалася себе контролювати, не говорити зайвого й не ображати, але коли я в поганому настрої або фізично виснажена, контроль слабшає, і з тихої та спокійної Ірини Георгіївни вилазить енергетична вампірка Ірка. Зла, саркастично-іронічна й дуже уважна, зараза. Права рука Дракули та хрещена мати Носферату. Ось із цим внутрішнім упирем сьогодні й зустрілася Карісса.

— Та як ти смієш, черні! — бідолашну аж трусило в нападі обурення.

О, люба, це я ще навіть не починала, так, легкий аперитив.

— Смію, люба, ще й як смію. Бачиш цей браслет? — я підняла руку, демонструючи татів подаруночок. — Так уже сталося, що я, як артефакторка, його трішечки вдосконалила, і від того пам’ятного вечора в мене залишилися образи, Каріссо. Незабутні образи. Твої. Тож якщо зі мною щось трапиться, твою милу родимку на грудях побачимо не лише Ліріон і я, а й уся Академія.

Я, звісно, безбожно брехала й блефувала, але білявій королівні про це знати необов’язково. Побачивши, що Карісса вже відкрила рота для чергової порції епітетів і порівнянь, я поспішила її перервати:

— Але я напрочуд добра дівчина й пропоную тобі просто вдавати, що мене не існує й ніколи не існувало. Тоді ці дивовижні образи милої та невинної Карісси Лакруа ніхто й ніколи не побачить. Подумай над моєю щедрою пропозицією.

Сили закінчувалися, і, не чекаючи на її відповідь, я просто пішла до входу в гуртожиток. Нехай думає, стерво, перш ніж мене зачіпати.

І все ж наостанок бойовичка спромоглася кинути мені в спину:

— Погань!

— Дуже приємно, а мене Еммою звати, — пробурмотіла я, але дуже сумніваюся, що Карісса почула, адже двері за моєю спиною зачинилися.