Розділ 8

Наступні кілька днів я зі страхом чекала, що кулон якось себе проявить. Особливо не по собі було на занятті в Ірвіна Каллена. Коли некромант зайшов до аудиторії, я відчула, як зашморг стискає мою шию. Але минула хвилина, друга, а магістр не поспішав хапати мене за руку й тягти до камери з криком: «Ага, попалася! А кулончик-то в тебе на шиї». І я трохи розслабилася.

Студенти теж майже ніяк себе не проявляли. Тричі зіпсовану магічними витівками сукню я не вважала серйозною шкодою. Так, дитячі забавки, та й годі. Але було ще дещо. Моя зовнішність почала змінюватися. Так повільно й поступово, що спочатку я цього навіть не помічала.

Блідо-русяве волосся Емми почало набувати легкої рудизни, його колір ставав насиченішим, а фігура — стрункішою. Але найстрашнішими були очі.

У моєму справжньому тілі в чотирнадцять років почалася мутація ока. Гарний блакитний колір раптом почав змінюватися на болотно-зелений. Наче хтось влив одну фарбу в іншу. Виглядало це моторошно, мама повела мене до лікарів, але ті заспокоїли — таке трапляється. До тридцяти п’яти років праве око стало повністю зеленим. Співробітники шепотілися за спиною, що Георгіївна точно відьма, якщо очі в неї різні.

І ось тепер я побачила, як праве око Емми заливає знайома болотно-зелена барва.

Або це моя душа давалася взнаки, або без магії кулона не обійшлося.

Але всі ці зміни здалися дрібницями порівняно з тим, що сталося далі.

Я втомлено повзла до жіночого корпусу гуртожитку. Хотілося знайти ліжко й тихо в ньому здохнути. Маріус був у гуморі: лютував, наче ведмедиця, у якої відібрали ведмежат. Не знаю, що там сталося, але ганяв він мене добряче, так що наприкінці зміни я ледве пересувала ноги.

З-за повороту показалися вікна гуртожитку, і подумки я вже прийняла ванну, натягнула нічну сорочку та стрибнула в розкриті обійми ліжечка. Аж раптом чиїсь грубі руки затиснули мені рота й обхопили талію. Я навіть здивуватися не встигла, як мене потягли до занедбаної частини парку. Чорт, куди я знову влипла?

Я брикалася й опиралася, але той, хто мене тягнув, був набагато сильнішим. Кущі зімкнулися переді мною, відрізаючи від і без того малолюдного місця, і викрадач жбурнув мене на середину невеликої галявини, під ноги ще двом спільникам.

Я миттю схопилася, ставши в оборонну стійку. Але масштаб неприємностей був очевидний. Мене оточили троє бойовиків із курсу Ліріона Грейла. Схоже, настав час розплати за нерозважливість Емми.

— Так, так, так, — протягнув один із них, високий блондин із холодним поглядом. — До нас особисто завітала пані Дорн. Яка честь для нашого товариства.

Двоє адептів зареготали за моєю спиною, а обличчя блондина спотворила глузлива посмішка. Вирішили познущатися, перш ніж зробити якусь гидоту? Мурашки табунами бігали по спині з криками, що справа кепська. Але відступати перед гієнами не можна. Я розправила плечі й виставила підборіддя, водночас смикнувши татів браслет. Сподіваюся, сигнал лиха він теж уміє подавати, щоправда, я не знаю, як це зробити.

— Якщо вам так кортіло зі мною поспілкуватися, ви могли б підійти в їдальні або після занять. Чи майбутні могутні бойовики так бояться маленької Емми Дорн, що інакше, ніж утрьох, до неї не підходять?

Я напрошувалася, це правда, але щось у всій цій ситуації мене злило. Щось усередині підказувало, що вони не мали жодного права нападати на мене, і мені хотілося вжалити їх якомога болючіше. Хоча б словами.

— Та як ти смієш, тварюко! — проричав бугай, який затягнув мене в кущі, і смикнувся в мій бік, але блондин його зупинив.

— Стій, Варде, у пані гострий язичок, але ми знайдемо йому застосування.

Вард сердито засопів, але мене не торкнувся.

— Отже, Дорн, ти дуже й дуже облажалася. І якби йшлося про дрібниці, ми б посміялися й забули. Плебс не вартий того, щоб довго його помічати. Але через тебе Ліріон має неприємності. Його вислали, і ти відповіси за це, брудна простолюдинко.

Блондин кивнув, і мене схопили, скрутивши руки за спиною. Хтось іззаду боляче смикнув за волосся, закидаючи мою голову назад, а блондин відкрив невідомо звідки взятий флакон із підозрілою рідиною.

— Це дуже цікаве зілля, Дорн. Три краплі дівчині в келих — і вона на все згодна. А щойно дія закінчується, жоден маг не виявить його в крові. Дуже зручно, знаєш. Але для такої красуні, як ти, ми не пошкодуємо цілого флакона. Чи не так, хлопці? А коли закінчимо тут, прогуляємося у твоєму товаристві до чоловічого гуртожитку. Ти ж любиш туди бігати, правда, Дорн?

Я стиснула зуби й спробувала копнути блондина, але той сповив мої ноги магією та натиснув на підборіддя, вливаючи зілля. Я смикалася й викручувалася, але ці мерзотники лише передчутливо реготали.

Чорт, чорт, чорт! Усе в мені опиралося тому, що мало статися. І це я, доросла жінка, а як почувалася б справжня Емма? Мерзотники! Страх перед насильством змішався в мені з бажанням їх покарати.

Але довго протистояти трьом здоровенним бугаям я не могла. І зілля, хоч і не повністю, вони все ж у мене влили.

Після цього бойовики розтиснули руки, а я мішком упала на траву.

— Ну що, Двейне? — звернувся Вард до блондина. — Коли воно має подіяти?

— Уже, — відповів Двейн, похмуро мене оглядаючи.

Я теж прислухалася до себе, але начебто нічого незвичайного не відбувалося. Хіба що руки палали, та я списала це на грубі дії хлопців. А ще була лють. Як ці виродки посміли таке зробити? На що вони мене прирекли? Р-р-р, це їм так не минеться…

— Я не можу стирчати тут вічно. Почнімо, а краля втягнеться в процесі. Так, сучко? — підморгнув мені досить симпатичний шатен, який досі мовчав.

Я його впізнала. Саме він штовхнув мене плечем першого ж дня після лікарні.

Шатен простягнув руку, хапаючи мене за комір сукні, і тієї миті я просто вибухнула. Уся лють і ненависть, що вирували до цього, виплеснулися з мене.

Схопивши простягнуту кисть, я прошипіла:

— Не торкайся мене, нікчемо, — і спрямувала внутрішній вогонь на цього гада.

Обличчя шатена спотворилося від болю, рот розкрився в спробі закричати, але не видав жодного звуку. Він засмикався, намагаючись звільнитися, проте не міг. Тендітна, порівняно з ним, дівчина легко втримувала мерзотника. Приголомшені цим видовищем бойовики нарешті отямилися. Вард кинувся до мене:

— Що ти робиш, суко? Відпусти його!

Але я вже торкнулася його передпліччя, і бойовика скував той самий біль, що і його спільника.

— Тепер ти.

Мій погляд прикував Двейна до місця. Я не могла цього пояснити, але знала, що його стримує моя воля. Шия палала вогнем, як і руки. Я діяла інстинктивно, зовсім не розуміючи, що відбувається, але знаючи, що так правильно.

— Нащадок давнього роду, ганьба великої родини. Відколи це слуги здіймають руку на панів? — слова самі виривалися з мого рота.

Я навіть не могла пояснити їхнього сенсу, а от Двейн, схоже, усе чудово зрозумів. І бліднув дедалі більше.

— Пані… — благоговійно прошепотіли його губи.

Я відкинула від себе Варда й шатена та підійшла до блондина, поклавши руку йому на груди, де билося серце.

— Пані, пробачте, я не знав… — очі Двейна світилися страхом, каяттям і… обожнюванням?

— І не дізнаєшся. За твоє гниле нутро та завдану тобою образу ти забудеш, що зустрічав мене. Але матимеш почуття до простолюдинки й посміховиська Емми Дорн, доки не спокутуєш своєї провини щирою жертвою. Я все сказала.

Місце на грудях, якого торкалася моя рука, спалахнуло яскравим світлом, що почало вбиратися у Двейна. Його обличчя спотворила мука.

— Ні, пані, прошу… — але було запізно.

Сяйво зникло всередині бойовика, а разом із ним зникли й сили, що тримали мене на ногах. Я почала осідати на землю, так і не помітивши, що поруч упало ще одне, третє тіло…