Розділ 7

Скільки часу моя тушка провалялася непритомною, не знаю, але прийти до тями мені допоміг Маріус.

Пронизливий голос над головою сипав уїдливими зауваженнями, вириваючи мене із забуття:

— Ні, ви тільки помилуйтеся на це. Дорн, може, тобі ще подушечку та ковдрочку принести? А краще — ліжко з балдахіном.

Від цього сарказму аж у вухах різало. Я насилу розплющила одне око. Моя тушка досі перебувала у звіринці. Я сиділа, притулившись до клітки Гаруда, а мій хоробрий грифон порикував на Маріуса, який не на жарт розійшовся.

— Адептко Дорн, я до кого звертаюся? — гаркнули мені над вухом.

Мабуть, я замислилася, а Маріус утомився кричати в порожнечу. Ще б пак, така вистава з приниженнями та лайкою залишилася без єдиного глядача. Грифони не рахуються. Я підвелася, із подивом відзначивши, що тіло почувається нормально. Навіть надто добре, я б сказала.

Але ж біль був таким, що суглоби вивертало навиворіт. Я несвідомо потягнулася до шиї, але жодних слідів кулона не намацала.

— Вибачте. Я ще не повністю оговталася після хвороби й почуваюся слабкою, — заходилася я натхненно брехати звіролову.

— Навіть не думай мене розжалобити, не на того натрапила. Глад іще не весь вивезений, — Маріус тицьнув пальцем у смердючу купу трави.

Я зітхнула й підкорилася.

Хоча руки так і свербіли обмацати й оглянути себе. Я ледве дочекалася завершення своєї повинності. Уже звично помахавши Гарудові й навіть трохи його погладивши, поки головний бяка звіринця не бачив, я щодуху помчала до себе. На щастя, ніхто мене не затримував, а зустрічні студенти сахалися від запаху й кидали глузливі репліки мені вслід. Але головне — не зупиняли, і за кілька хвилин я була на місці.

У ванній я скинула весь просмерділий одяг і завмерла перед дзеркалом, набираючись сміливості підвести очі й перевірити тіло на наявність сторонніх ушкоджень.

Гаразд, немає сенсу зволікати. Я поглянула на себе в дзеркало й добряче вилаялася. Так, кулон зник, але на його місці з’явилося татуювання, яке достеменно повторювало обриси та вигляд прикраси. Цікаво, якщо його колись побачать, мене стратять за державну зраду?

Ні, спочатку мене вб’є Емма, потім Ірвін, а далі підуть ректор, декан, Карісса, Ліріон, уся Академія…

Список охочих зі мною поквитатися у моїй уяві розрісся настільки, що почала боліти голова.

Я постаралася опанувати себе й заспокоїтися. Цього татуювання ніхто не повинен побачити. Ніколи.