Розділ 6

А далі почалися тарганячі перегони палацом. Якби служниця могла, то просто допинала б мене до приймальної зали — я бачила це в її очах. А так їй залишалося лише голосити й молитися:

— О Боже, Боже, міс, ми запізнюємося!

Ой, та знаю я, що запізнюємося, і що з того?.. Не пройду другого випробування і… Попереду майнула золотава чуприна моєї вівці. А ось це вже нікуди не годиться — міс Зефірка не повинна прийти вчасно.

— Елізо, стій!

Крикнула я сестричці, але поганка вдала, що не почула, і побігла швидше. Тепер уже я підганяла служницю. Туфлі страшенно натирали й тиснули на пальці, але я вперто наздоганяла «принцеску». Я тобі все це ще пригадаю, дурненька, тільки дай до тебе дістатися. Але здобич, на жаль, вислизнула, зникнувши за високими дверима. Я з розгону штовхнула їх, із гучним стукотом розчахнула навстіж і опинилася під прицілом тисячі очей, зокрема й королівської родини.

Ой! Це ж приймальна зала, де вже встигли зібратися всі претендентки, придворні, королівське подружжя та ще сила-силенна народу. Усі приголомшено витріщилися на мою розпатлану після бігу особу. Ну що тут скажеш — нехай буде проклятий той день, коли я сіла писати цей дурний роман.

Я опустила руки, якими штовхнула двері, поправила невидиму складку на спідниці й незворушно впливла до зали. Щойно я переступила поріг, як забив годинник, сповіщаючи, що відведений для випробування час скінчився.

Позаду почувся глухий звук падіння. Це моя служниця знепритомніла — чи то від радості, чи то від напруження. Але я вже не звертала на неї уваги й під приголомшеними поглядами всіх присутніх гордою ходою від стегна продефілювала до самого початку черги. Нахабно посунула одну з дівчат, скориставшись загальним сум’яттям, і запитально поглянула на розпорядницю. Ну що, починатимемо чи як?

З боку трону почувся смішок, і гучний голос короля наказав:

— Починайте, Юсініє!

Усі наче за помахом чарівної палички ожили, й зала загомоніла, мов розбуджений вулик. Ворона піднялася на сходинку помосту, де сиділи король із королевою, Альберт і приблуда Каміль, та почала віщати якусь пишномовну нісенітницю. Я перестала слухати її відразу й блукала поглядом стрункими рядами претенденток у пошуках смертниці Елізи. Але тут мій погляд натрапив на НЬОГО!

Я витріщилася ковтнувши в’язку слину. Це було кохання з першого погляду! Такий привабливий і бажаний. Ідеальний! Він підкорив мене відразу, і я більше не могла думати ні про що інше.

Це був найбільший, найдорожчий і найбажаніший шведський стіл, який я бачила у своєму житті. Там було ВСЕ! Усе, чого тільки можна було забажати. Мій шлунок одразу заволав, вимагаючи негайного возз’єднання із цією Досконалістю, але мені довелося стояти й вислуховувати всі ці «Як ми раді!», «Ми такі щасливі!», наречені, принц, бла-бла-бла.

— Міс Дарла Бромфилд із Сільверсайда!

Нарешті пролунав голос розпорядниці, яка представляла першу претендентку, тобто мене.

Я елегантно виповзла вперед, намагаючись не кульгати, і гепнулася в глибокому реверансі.

— Підведіться, міс Бромфилд, — звернувся до мене король. — Ми щасливі бачити у своєму палаці таку прекрасну квітку.

Я підвелася й скорчила найдоброзичливішу міну, на яку була здатна. А сама подумки реготала на все горло. І перед ким ти зараз удаєш із себе дамського догідника, Артуре Другий? Каюся, з ім’ям короля я теж не морочилася. Уже хто-хто, а я точно знаю, що наприкінці життя тебе більше цікавитимуть пажі, ніж придворні пані. Але цить, нехай це буде нашим маленьким брудним секретом. Якщо ти, звісно, добре поводитимешся.

— Дитино, ми раді вітати вас у нашому палаці та серед можливих наречених нашого улюбленого сина. Нехай удача супроводжує вас.

Її Величність постаралася наголосити на моєму віці та статусі, сподіваючись угамувати грайливий настрій короля. Ой, не мене вам варто остерігатися, Ваша Величносте, не мене.

Але відповіла я зовсім інше:

— Дякую вам, Ваші Величності. Ваша Високосте, — я присіла в реверансі перед Альбертом, нахабно проігнорувавши Каміля.

Негідник у відповідь скорчив кислу пику й почав нашіптувати якісь гидоти принцу-Няшці. Ну й нехай, до тебе ще дістанеться моя помста, поганцю.

А поки піду лікувати шлунок і нерви чимось смачненьким у містера Досконалості.

Я постаралася непомітно прослизнути до своєї мети. Потихеньку, боком, відділяючись від натовпу претенденток, посувалася до столу. На щастя, увага всіх присутніх була прикута до трону, тож мені вдалося спокійно дістатися жаданого буфету.

Моя принадо! Очі розбігалися від розмаїття вишуканих страв.

— Леді? — я навіть не помітила, що поруч уже якийсь час стоїть лакей. Як вчасно!

— Організуй мені ось це, — я тицьнула пальцем у соковитий запечений шматок філе, від якого навколо ширився запаморочливий аромат, — і це, це, це й ось це. А, до речі, ще хлюпни мені чогось розслаблювального.

— Але, леді, представлення ще не скінчилося, — спробував заперечити лакей.

Розлучити мене з їжею?! Дарма він це. Я поманила пальчиком безсмертного хлопчиська, а коли той нахилився, погрозливо прошипіла:

— Обирай: або я їм канапки, або тебе. Тому швидко накладай їжу, інакше я за себе не відповідаю.

Хлопець був не дурний, і вже за хвилину мені тремтячими руками вручили порцелянову тарілочку, повну карколомних антидепресантів.

— Міс Еліза Бромфилд із Сільверсайда!

Пролунало зі «сцени», і моя вівця останньою поплелася представлятися біля трону. Під жадібним поглядом Каміля вона вже майже підійшла до Їхніх Величностей, коли сталося несподіване. Зефірка перечепилася й незграбно полетіла обличчям просто на підлогу. Підозріло так перечепилася, мушу вам сказати. До того ж це сталося, коли вона проходила повз останні ряди конкурсанток. Я постаралася запам’ятати дівчат, які там стояли, і взяти їх на замітку. Завжди краще знати тих, у кого немає ані сорому, ані совісті. Подружимося, клуб відкриємо, утоплю їх, мов кошенят. У будь-якому разі знадобляться.

Але драма перед троном лише набирала обертів. Гарненький солодкий носик Елізи так і не познайомився з підлогою, бо принц Альберт, мов справжній лицар, якимось дивом устиг злетіти з помосту й вчасно підхопити Елізу.

Найсмачніша канапка, яку я до цього поглинала, раптом здалася гіркою й застрягла в горлі. Закашлявшись і гупаючи себе в груди, я спостерігала, як сестричка вдячно белькоче щось принцові, дивлячись на нього закоханими очима, а той відповідає їй, усе так само люб’язно всміхаючись.

Я з досадою стиснула вільну руку в кулак. Ну й нестерпна дівчина! Я ж лише на хвилинку відійшла перекусити, а вона вже встигла повалятися в руках Альберта. Так, треба негайно взятися за її моральне обличчя, і бажано робити це вдома.

Одне тішило в цій ситуації: поганець Каміль був похмуріший за хмару й зиркав на композицію «Еліза плюс Альберт» чорними від гніву очима.

Тим часом принц поставив розімлілу в його руках Зефірку на ноги й підвів її до трону.

Еліза присіла у вишуканому реверансі, і Їхні Величності сказали їй кілька люб’язностей. А потім Юсінія оголосила:

— Його Величність оголошує перший танець.

Залою прокотився розчарований зітх, бо Няшка Альберт, навіть не поглянувши довкола, відразу потягнув до непристойності щасливу Елізу танцювати.

Ну що ж, вітаю, Дарло, сьогодні ти програєш на всіх фронтах. Дівчина втекла, стала учасницею відбору, познайомилася з принцом і тепер воркує з ним, дедалі тугіше затягуючи зашморг на твоїй шиї. Висновок один: де мій віскарик? Час заливати горе.

Я повернулася до вже заляканого мною лакея й сказала:

— Організуй мені віскі, тільки швидко.

— Ще й алкоголічка, — зовсім поруч пролунав глузливий і ненависний голос.

— Не твоя справа, — огризнулася я на Каміля, навіть не обернувшись.

— Чому ж не моя? З тобою й так нелегко спілкуватися, а танцювати з Дарлою напідпитку — це ще більший жах.

Танцювати? Каміль зі мною? Я здивовано обернулася до поганця, так і не дочекавшись своїх особистих ліків.

Спадкоємний принц Лібертанії стояв у мене за спиною з простягнутою рукою.

— Милостині не подаю. Відчепися, — відрізала я Камілю й узяла чергову канапку, щоб заїсти невдачу.

— Не зли мене, Дарло, — гаркнув принц, вихопив у мене з рук тарілку, кинув її розгубленому лакеєві, а тоді схопив мене за лікоть і силоміць потягнув у коло танцівників.

Ах ти ж… Ні, ну це вже неможливо терпіти! На нього що, зовсім немає управи?

Я машинально поклала канапку до кишені сукні. Тим часом поганець уже встиг вивести мене мало не в центр зали, повернути до себе обличчям і притиснути до непристойності близько. Так це виглядало збоку, а насправді він просто припиняв будь-які мої спроби втекти.

Утекти? Коли це Дарла Бромфилд тікала від неприємностей? Я зловтішно всміхнулася, бо на Каміля чекали два вкрай неприємні сюрпризи.

По-перше, увесь мій танцювальний досвід обмежувався смиканнями на дискотеці, які більше нагадували епілептичний напад.

А по-друге, я поклала долоню з жирними після канапки пальцями на груди Каміля й ніжно провела нею по білому камзолу принца.

Який чудовий візерунок із рослинного жиру й томатного соку вийшов. Під здивованим поглядом спадкоємця Лібертанії я провела долонею вище й, остаточно витерши брудну руку об Його Високість, поклала її йому на плече. Ось так, чудово!

Але це були ще не всі подарунки. Каміль зробив перший танцювальний крок і відразу боляче отримав підбором по носку черевика. Обличчя принца сіпнулося, але він утримався від коментарів.

Але ж я лише почала, правда? Уже за кілька хвилин Каміль кульгав, мов мерин, який загубив обидві підкови, а я відчувала зловтішне задоволення від виконаної роботи. Наступного разу, нахабо, знатимеш, як тягти дівчину на танцмайданчик, не поцікавившись її думкою. Зрештою самовладання принца — ха-ха, Каміль і самовладання — дало тріщину.

— Дарло! — гаркнув він після чергового замаху на його ноги. — Ми так ні про що не домовимося. Я сподівався на твою розсудливість.

Я ліниво ковзнула по ньому поглядом і промуркотіла:

— А хто сказав, що я хочу з тобою домовлятися?

Очі Каміля звузилися до розміру «Ах так?!», і мене нахабно відірвали від підлоги, продовжуючи кружляти у вальсі. Зовсім трохи, щоб збоку здавалося, ніби ми й далі танцюємо, але насправді мене тягали, мов ляльку. Оце силища!

— Ми укладемо угоду, і вона буде вигідна нам обом…

Почав був розповідати принц, але відразу урвався на півслові. Його погляд уп’явся в щось дуууже неприємне для Каміля за моєю спиною. Я спробувала обернутися й подивитися, що ж змусило замовкнути — о, алілуя! — цього бабуїна, але принц мене випередив. Різко поставивши моє тільце на підлогу, Каміль схопив мене за лікоть і повідомив:

— Ходімо прогуляємося садом, щось я недобре почуваюся.

Серйозно? Це ж дешева жіноча відмовка з любовних романів. Але Каміль не звернув уваги на моє здивування й з ослячою впертістю повів мене до скляних дверей, які вели в сад.

— Слухай, я взагалі не можу зрозуміти, чого ти до мене причепився, — я вирішила вдатися до логічного мислення, хоча щодо Каміля воно мало допомагало. — На відборі двадцять дев’ять претенденток. Іди муч когось іншого.

Мене удостоїли погляду «Багато ти розумієш, дурна» й продовжили тягти в кущі. Тобто вглиб парку.

— Камілю! — я ще раз спробувала достукатися до принца-п’явки, але тут з іншого боку доріжки почулися голоси. І цей придурок зробив хід у своєму неповторному стилі!

Принц щосили наступив мені на натертий у чесному бою з новими туфлями мозоль і, поки я несамовито репетувала на весь сад, підхопив моє смикане тіло на руки.

— Ай-яй-яй, Дарло. Яка ж ви незграбна! Ви не поранилися, люба?

— Ти що, хворий? — прошипіла я, остаточно очманівши від цього сюру й кривлячись від болю в постраждалій нозі.

— Я? Це, схоже, вам погано, — це породження пекла зробило здивовано-невинне обличчя.

— У вас усе гаразд? Ми почули крик…

— О, Альберте, ви дуже вчасно, — звернувся нахаба до принца й Елізи, які невідомо звідки з’явилися на доріжці. — Дарла впала й поранилася.

Еліза ахнула, а Альберт підійшов ближче:

— Щось серйозне? Як ви, міс Бромфилд?

— Так-так. Їй не можна рухатися. Подбай про неї, а я тим часом збігаю по допомогу, — відповів Каміль, запихаючи мене в руки розгубленого Альберта. — Міс Елізо, допоможіть мені, будь ласка… ем-м, знайти вихід із парку й покликати допомогу.

Із цими словами Каміль схопив мою вівцю, яка втратила дар мови, і потягнув її в сад, подалі від нас.

— Вихід з іншого боку, Камілю! — крикнув навздогін приголомшений принц-Няшка, але його вже ніхто не чув.

— Мене вже можна поставити на місце. Пройдисвіт пішов, — звернулася я до Альберта, коли приголомшення поступово минуло, а на його місце повернулися звичні роздратування та злобна мстивість. О, Камілю, ти ще не знаєш, із ким зв’язався!

— А? — спадкоємець перевів на мене трохи дурнуватий погляд.

— Мені вниз, — для більшої переконливості я вказала пальцем на доріжку. — Поставте мене, будь ласка, на землю.

— Але ж ви поранені, міс Бромфилд, — уперто промовив принц, стиснувши мене трохи міцніше, щоб не втекла.

— Смертельно! — із найскорботнішим виглядом підтвердила я його слова. — Натерті новим взуттям п’яти болять убивчо.

Кілька хвилин принц намагався второпати мої слова, а потім, мабуть, уперше за весь вечір щиро всміхнувся й поставив мене на доріжку.

— Тоді я тим паче зобов’язаний вас урятувати, міс Бромфилд, — відповів Альберт і запропонував мені лікоть. — Дозвольте допомогти вам дістатися найближчої лавки, поки чекатимемо на допомогу.

Я сумнівно покосилася на доріжку, де зникли Каміль і Зефірка, яка впиралася. Якщо він чекає допомоги від них, то ми так і помремо від старості на тій лавці, до якої він мене веде.

— Не хвилюйтеся, — наче відповідаючи на мої думки, сказав принц-Няшка. — Я вже надіслав магічного вісника, і незабаром до нас підійде цілитель.

Я скривилася. Краще б ти замовив віскарик, пластир і пістолет для скаженого пса Каміля, позитивний ти мій. Але що вдієш? Доведеться організувати все це самій, а поки я покірно промовила:

— Дякую, Ваша Високосте.

Принц турботливо доволік моє тільце до найближчої лавки й посадив на неї, сівши поруч.

Не звертаючи уваги на присутність кавалера, я підняла спідницю й скинула остогидлі туфлі. Натерті ноги занурилися в прохолодну траву. Боже, яке блаженство! Ну чому я піддалася цій дурній моді на середньовічні романи й помістила у свою історію такий незручний одяг і взуття? Даєш кросівки та спортивний костюм «Адідас»!

Тишу й мій мовчазний дзен порушив Альберт:

— Дарло, — принц уперше звернувся до мене на ім’я. — Я можу вас так називати?

— Можете, — милостиво погодилася я, дивлячись на Альберта одним напіврозплющеним оком. Друге все ще насолоджувалося свободою, подарованою ногам.

— Дозвольте зробити вам комплімент. — Ого, а це вже щось новеньке. Друге око теж розплющилося й утупилося в принца. — Уперше бачу шляхетну даму, настільки природну й вільну від упереджень та гніту суспільства.

Я подивилася на нього із сумнівом. По-перше, це комплімент чи мені завуальовано нахамили? А по-друге, чого це він раптом засипає мене компліментами? Ти часом ні з ким мене не переплутав, няшко-душко? Наприклад, з однією впертою вівцею. Це Еліза в нас готова танути від погляду Альберта й зазирати йому до рота заради лагідного слова. Хоча можна й без нього. Щоб розтанути, їй багато не треба — просто згадай про принца, і справу зроблено. Від надлишку мізків сестричка ніколи не страждала.

Я вже збиралася вибухнути промовою на тему «не в коня корм», але принц вирішив закопати себе ще глибше.

— А скажіть, будь ласка, ви з міс Елізою рідні сестри? Ви дуже різні.

Ну ось, усе й стало на свої місця. Всесвіт не перевернувся. А то я вже як авторка-недоука кинулася хапатися за серце через персонажа, який вийшов з-під контролю. Але ні, цих двох шкідників усе ж тягне об’єднатися в коаліцію проти однієї ні в чому не винної лиходійки.

Хм-м, до речі, а це шанс. Що б такого наплести йому про міс Зефірку, користуючись нагодою, щоб потім він тікав від неї, мов від чуми? Може, сказати, що вона божевільна? Хоча ні, якщо він дружить із Камілем, патологічні психи його не лякають. Вона позашлюбна донька циганського барона? У неї воші й рання стадія хвороби Альцгеймера? Їй подобаються жінки, а ночами вона ріже кроликів у своїй спальні?

Я вже відкрила рота, щоб озвучити всі свої бурхливі фантазії, коли на доріжці, яка вела до нашої лавки, з’явилася «армія порятунку».

Попереду біг придворний цілитель, який чимось нагадував колобка. За ним, притримуючи спідниці, поспішала схвильована Юсінія, а поруч із нею пленталися три налякані служниці. І поки цілитель мовчки накинувся на мене, переполошена Ворона звернулася до принца:

— Ваша Високосте, міс Бромфилд, із вами все гаразд?

— Та що зі мною станеться? — відповіла я розпорядниці, відбиваючись від лікаря, який із найкращими намірами поліз мені під спідницю.

— Міс Дарло, прошу, дозвольте цілителю вас оглянути, — лагідно й терпляче, мов малій дитині, сказав принц.

Я скептично подивилася на нього. Знаю я цих ваших ветеринарів — тільки дозволь. Але на обличчях усіх присутніх була написана така рішучість урятувати мене від неминучої смерті, що довелося витягнути ногу й дозволити товстунові себе помацати… Тобто оглянути.

— Ну що ж, — підсумував книжковий «ветеринар», потираючи забитого лоба, а влучності мені таки не позичати, — міс Бромфилд потрібен спокій. Я випишу ліки, і завтра вона буде як новенька. Але сьогодні жодних прогулянок. І замініть їй взуття на зручніше.

Юсінія кинула багатообіцяльний погляд на служниць, від чого ті зблідли ще дужче.

— Дякую, Чарльзе, — подякував лікареві Альберт і, не давши нікому отямитися, швидко підхопив мене з лавки на руки.

На мій здивований погляд Няшка відповів просто:

— Цілитель заборонив вам напружуватися, міс Бромфилд. Я допоможу й віднесу вас до кімнати.

У палаці перевелися всі слуги? Ні? Ну гаразд, якщо Альберт сподівався, що я почну відмовлятися й соромитися, то із цією «міс Бромфилд» він явно схибив. А чому б і ні? Якщо бувають їздові коти та їздові академіки, то чому б не бути їздовим принцам? Тому я трохи пововтузилася, щоб умоститися зручніше, закинула руку Альбертові на плече, аби було легше триматися, і скомандувала:

— Уперед!

Принц тихо хмикнув і рушив до палацу, а вся «армія порятунку» поплелася за нами.

Напевно, Альберт розраховував прослизнути повз залу й увійти до палацу через чорний хід, але, на його біду, хтось із придворних помітив нашу процесію. Майже всі присутні на прийомі кинулися до вікон, а дехто навіть вискочив у сад.

Я пливла на руках у головного самця та призу цього відбору повз вікна палацу, за якими виднілися роздратовані обличчя всіх претенденток, і думала, що все в нас через дуп…

Ну от про що зараз думають ці особисто мною вирощені зміюки? Правильно, як улаштувати мені темну… А повинні? Теж правильно — як улаштувати темну сестричці. Висновок? Усе в нас через дуп…